Історичне краєзнавство - один з елементів історичної освіти в школі і одна з важливих галузей шкільного краєзнавства. Система, зміст і методика історичного краєзнавства відповідає дидактичним і предметно-методичним принципам та завданням, поставленим педагогічною наукою перед суспільствознавчими предметами і шкільним краєзнавством. 

     Історичне краєзнавство в школі є одним із джерел збагачення учнів знаннями про рідний край, виховання любові до нього і формування громадянськості понять і навичок. Воно розкриває учням знання про історію рідного краю, міста, села з великою Батьківщиною, допомагає поліпшити нерозривний зв'язок, єдність історії кожного міста, села, села з історією нашої країни, відчути причетність до неї кожної родини і визнати своїм будинком, честю стати гідним спадкоємцем кращих традицій народного краю. 

     В основі краєзнавства лежить не тільки допитливість, але й необхідність.Для більш оптимального використання ресурсів навколишнього місцевості людині необхідні були знання про них. 

   На самих древніх стоянках зустрічаються сировина для знарядь, принесене за десятки кілометрів від місця проживання. Наприклад, велика частина знарядь на стоянках олдувайської культури в Африці зроблена з принесених каменів. Стале використання одних і тих же джерел сировини протягом сотень тисяч років показує, що людина вже тоді передавав «краєзнавчі» знання з покоління в покоління. 

   З появою писемності ці знання стали фіксуватися міцніше. Таким чином, можна зробити висновок про те, що краєзнавство лежить в основі історії . Спроби з'ясувати реальні причини тих чи інших подій тоді не робилися, оскільки люди були впевнені, що все визначається богами. 

    На Русі краєзнавчі відомості фіксувалися, перш за все, в літописах. Найбільш древній з літописних зведень, що дійшли до нас, - «Повість временних літ». Виклад датованих подій починається у ній з 860 року. У ній розповідається про розселення слов'янських племен, дається опис побуту і звичаїв слов'ян: «.. живяху кождо з своїм родом і на своїх місцях, що володіють кождо родом своїм на своїх местех» і т.п. 

   Звичайно ж, не все в літописах можна сприймати на віру, особливо оцінки тих чи інших племен і народів. У літописців були свої симпатії і антипатії. Добре знаючи всі найбільші міста, автор уміло користується своїми знаннями психології правлячих князів. Монголо-татарське ярмо призвело до тимчасового занепаду літописання, але в XIV-XVII ст. починається новий етап його розвитку. Зростання інтересу до історії викликало значне пожвавлення історико-краєзнавчої роботи на місцях. «Розумне відношення до колективної пам'яті стало найбільш стійкою нашою культурною традицією» . Важливим завданням історичного краєзнавства є фіксація і охорона пам'яток етнографії та мистецтва, що таке майже неможливо без залучення широких мас істориків-краєзнавців. Значення краєзнавчого матеріалу у викладанні історії в школі важко переоцінити. Він дозволяє конкретизувати висловлюваний учителем матеріал. Вивчення історії в її конкретному втіленні в тому чи іншому краї дає більш правильне уявлення і про загальні закономірності розвитку тієї чи іншої історичної епохи. 

   Крім того, вивчення конкретних пам'яток історії та культури дає можливість учням більш наочно представити закономірності розвитку і світової художньої культури. Історичне краєзнавство дає можливість долучити учнів до добросовісного, суспільно корисної праці у формі - екскурсії, походи, експедиції, підготовка експонатів для виставок, створення шкільного музею. 

  Також школа покликана прищеплювати учням почуття любові до Батьківщини. Поняття «Батьківщина», «Вітчизна» в дитячому віці асоціюються з тим місцем, де знаходиться рідний дім, школа, тобто з конкретним містом, селищем. Від того, наскільки вони добре знають і люблять історію свого краю, залежить і глибина патріотичного почуття школярів Таким чином, ми бачимо, що поняття «історичне краєзнавство» з'явилося ще до нашої ери. Воно розвивалося, удосконалювалося, тим самим допомагаючи людству в його розвитку. Також історичне краєзнавство є одним із складових компонентів історичної освіти, адже вивчати історію Вітчизни без знання про рідний край просто неможливо. 

    Велике значення для вдосконалення історичного краєзнавства і в цілому історичної освіти в школі мають нові праці з історії. Дослідження вчених-істориків надали значну допомогу у подоланні старих підходів до змісту навчальних програм, підручників історії, в тому числі з історії рідного краю, сприяли у застосуванні на практиці багатофакторного підходу до історії та її викладання. 

    При підготовці до краєзнавчої роботи в школі слід мати на увазі, що краєзнавство не тільки ефективний спосіб вирішення навчально-виховних завдань, а й можливість кожному вчителю долучитися разом з учнями до науково-дослідної роботи. Навряд чи можна знайти іншу галузь історичного знання, яка дозволяла б настільки швидко включитися студентові і молодому вчителю в наукову роботу. 

   Краєзнавство, як і інша наукова діяльність, потребує суттєвої підготовки і виконання певних вимог. У деяких школах обмежуються вивченням саме того, що і так добре відомо з газет, радіо і телебачення. Така робота навряд чи може вважатися краєзнавчо-пошукової або тим більше, наукової, хоча вона, звичайно, і сама необтяжлива. 

   Перше основна вимога до учнівським вишукувань з історичного краєзнавства - пошуковий, науковий характер. Треба організувати роботу з учнями так, щоб вони вирішували не навчальну задачу, а справжню наукову проблему. Краєзнавство представляє такі можливості досить широко. Наступною вимогою є те, що наукові вишукування школярів повинні грунтуватися на добровільних засадах, будь-яке застосування «вольових» прийомів може принести лише шкоду. 

   Сьогодні саме завдяки краєзнавству учень має можливість глибше усвідомити положення: історія - це історія людей; коріння людини - в історії і традиціях своєї родини, свого народу, в минулому рідного краю і країни. 

   Краєзнавство сприяє вирішенню завдань соціальної адаптації вихованців школи, формуванню у них готовності жити і працювати у рідному селі, районі, краї, брати участь у їх розвитку, соціально-економічному і культурному оновленні. Це одна з актуальних соціально-педагогічних завдань нашого часу.