ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ

Дорогі захисники Української держави!

        6 грудня - День Збройних Сил України.

     Загальне професійне свято всіх українських військовослужбовців давно заслужило всенародну повагу і шану з боку офіційних державних структур усіх рівнів. Цей День приурочений до дати прийняття Закону незалежної України від 6-го грудня 1991-го року «Про Збройні Сили України». Саме свято - День Збройних Сил України було встановлено у 1993-му році постановою Верховної Ради України від 19-го жовтня № 3528-XII.
     Незважаючи на досить невелику офіційну історію українського війська, справжній вік Української армії сягає кількох століть, а її бойові традиції формувалися у важких кривавих війнах і конфліктах . І сьогодні солдати і офіцери Збройних Сил України гідно продовжують традиції своїх дідів і батьків. Не всі нині, на превеликий жаль, розуміють значення власної армії, призначення якої захищати суверенітет та незалежність держави від зазіхань зовнішніх агресорів. "Бажаєш жити в мирі - готуйся до війни", -говорить мудре народне прислів’я. Армія — це один з основних елементів стабільного і впевненого розвитку Української держави, а тому й рівень забезпечення військових має бути відповідним до покладених на них завдань.
      Щиро вітаю Вас з Днем Збройних Сил України, бажаю міцного здоров'я, успіхів у військовій підготовці, щастя Вам та Вашим рідним і близьким! Сила та міць української держави - у єдності армії та народу, тому прийміть найщиріші вітання до Вашого професійного свята і й надалі своєю важливою справою нагадуйте всьому світові про те, що Україна у надійних руках. Зі святом Вас!

ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ

До Дня вшанування пам’яті жертв Голодомору 

Вшановуючи минуле, будуємо майбутнє.

«… повернення до потреби пам’яті, до потреби знання свого минулого, але насамперед – до милосердя, до християнського виміру відчуття людини. Це має бути щоденною пам’яттю – так, як кожна людина має потребу час від часу іти на могилу своїх рідних, згадати їх»
Оксана Пахльовська

Голодомор 1932-1933 років - безпрецедентний злочин сталінської тоталітарної системи проти українського народу, який спричинив національну катастрофу.

Конфіскацію продовольства комуністичний режим застосував як зброю масового знищення населення.
За оцінками дослідників, втрати від голоду становили від 7 до 10 млн. осіб, понад третина них - діти.

Голодомор в Україні спричинив глибокі наслідки. І саме тому ми повинні повною мірою врахувати всі ці наслідки і добитися істини та правди, а також виявити його причини.
«Машина радянського керівництва» спалила не лише життя мільйонів українських людей, але знищила і ненароджених ними.

Українські люди, які не знали слова геноцид, стали його жертвами, "власною страшною долею шлють нам пересторогу крізь плин віків".

Люди не спроможні щось змінити в минулому, але в змозі дати йому об'єктивну оцінку, а також винести з того уроки і запобігти поверненню гірких і драматичних сторінок історії. Всебічні, правдиві знання допоможуть уникнути подібних катастроф у майбутньому. Головне - не допустити цього у теперішньому суспільстві. Це стане найбільшим вшануванням пам'яті жертв страшної трагедії.

Щорічно четверту суботу листопада у країні проголошено Днем пам’яті про жертви цієї трагедії.

  ВІЗИТКА

    Історичне краєзнавство - один з елементів історичної освіти в школі і одна з важливих галузей шкільного краєзнавства. Система, зміст і методика історичного краєзнавства відповідає дидактичним і предметно-методичним принципам та завданням, поставленим педагогічною наукою перед суспільствознавчими предметами і шкільним краєзнавством. 

     Історичне краєзнавство в школі є одним із джерел збагачення учнів знаннями про рідний край, виховання любові до нього і формування громадянськості понять і навичок. Воно розкриває учням знання про історію рідного краю, міста, села з великою Батьківщиною, допомагає поліпшити нерозривний зв'язок, єдність історії кожного міста, села, села з історією нашої країни, відчути причетність до неї кожної родини і визнати своїм будинком, честю стати гідним спадкоємцем кращих традицій народного краю. 

     В основі краєзнавства лежить не тільки допитливість, але й необхідність.Для більш оптимального використання ресурсів навколишнього місцевості людині необхідні були знання про них. 

   На самих древніх стоянках зустрічаються сировина для знарядь, принесене за десятки кілометрів від місця проживання. Наприклад, велика частина знарядь на стоянках олдувайської культури в Африці зроблена з принесених каменів. Стале використання одних і тих же джерел сировини протягом сотень тисяч років показує, що людина вже тоді передавав «краєзнавчі» знання з покоління в покоління. 

   З появою писемності ці знання стали фіксуватися міцніше. Таким чином, можна зробити висновок про те, що краєзнавство лежить в основі історії . Спроби з'ясувати реальні причини тих чи інших подій тоді не робилися, оскільки люди були впевнені, що все визначається богами. 

    На Русі краєзнавчі відомості фіксувалися, перш за все, в літописах. Найбільш древній з літописних зведень, що дійшли до нас, - «Повість временних літ». Виклад датованих подій починається у ній з 860 року. У ній розповідається про розселення слов'янських племен, дається опис побуту і звичаїв слов'ян: «.. живяху кождо з своїм родом і на своїх місцях, що володіють кождо родом своїм на своїх местех» і т.п. 

   Звичайно ж, не все в літописах можна сприймати на віру, особливо оцінки тих чи інших племен і народів. У літописців були свої симпатії і антипатії. Добре знаючи всі найбільші міста, автор уміло користується своїми знаннями психології правлячих князів. Монголо-татарське ярмо призвело до тимчасового занепаду літописання, але в XIV-XVII ст. починається новий етап його розвитку. Зростання інтересу до історії викликало значне пожвавлення історико-краєзнавчої роботи на місцях. «Розумне відношення до колективної пам'яті стало найбільш стійкою нашою культурною традицією» . Важливим завданням історичного краєзнавства є фіксація і охорона пам'яток етнографії та мистецтва, що таке майже неможливо без залучення широких мас істориків-краєзнавців. Значення краєзнавчого матеріалу у викладанні історії в школі важко переоцінити. Він дозволяє конкретизувати висловлюваний учителем матеріал. Вивчення історії в її конкретному втіленні в тому чи іншому краї дає більш правильне уявлення і про загальні закономірності розвитку тієї чи іншої історичної епохи. 

   Крім того, вивчення конкретних пам'яток історії та культури дає можливість учням більш наочно представити закономірності розвитку і світової художньої культури. Історичне краєзнавство дає можливість долучити учнів до добросовісного, суспільно корисної праці у формі - екскурсії, походи, експедиції, підготовка експонатів для виставок, створення шкільного музею. 

  Також школа покликана прищеплювати учням почуття любові до Батьківщини. Поняття «Батьківщина», «Вітчизна» в дитячому віці асоціюються з тим місцем, де знаходиться рідний дім, школа, тобто з конкретним містом, селищем. Від того, наскільки вони добре знають і люблять історію свого краю, залежить і глибина патріотичного почуття школярів Таким чином, ми бачимо, що поняття «історичне краєзнавство» з'явилося ще до нашої ери. Воно розвивалося, удосконалювалося, тим самим допомагаючи людству в його розвитку. Також історичне краєзнавство є одним із складових компонентів історичної освіти, адже вивчати історію Вітчизни без знання про рідний край просто неможливо. 

    Велике значення для вдосконалення історичного краєзнавства і в цілому історичної освіти в школі мають нові праці з історії. Дослідження вчених-істориків надали значну допомогу у подоланні старих підходів до змісту навчальних програм, підручників історії, в тому числі з історії рідного краю, сприяли у застосуванні на практиці багатофакторного підходу до історії та її викладання. 

    При підготовці до краєзнавчої роботи в школі слід мати на увазі, що краєзнавство не тільки ефективний спосіб вирішення навчально-виховних завдань, а й можливість кожному вчителю долучитися разом з учнями до науково-дослідної роботи. Навряд чи можна знайти іншу галузь історичного знання, яка дозволяла б настільки швидко включитися студентові і молодому вчителю в наукову роботу. 

   Краєзнавство, як і інша наукова діяльність, потребує суттєвої підготовки і виконання певних вимог. У деяких школах обмежуються вивченням саме того, що і так добре відомо з газет, радіо і телебачення. Така робота навряд чи може вважатися краєзнавчо-пошукової або тим більше, наукової, хоча вона, звичайно, і сама необтяжлива. 

   Перше основна вимога до учнівським вишукувань з історичного краєзнавства - пошуковий, науковий характер. Треба організувати роботу з учнями так, щоб вони вирішували не навчальну задачу, а справжню наукову проблему. Краєзнавство представляє такі можливості досить широко. Наступною вимогою є те, що наукові вишукування школярів повинні грунтуватися на добровільних засадах, будь-яке застосування «вольових» прийомів може принести лише шкоду. 

   Сьогодні саме завдяки краєзнавству учень має можливість глибше усвідомити положення: історія - це історія людей; коріння людини - в історії і традиціях своєї родини, свого народу, в минулому рідного краю і країни. 

   Краєзнавство сприяє вирішенню завдань соціальної адаптації вихованців школи, формуванню у них готовності жити і працювати у рідному селі, районі, краї, брати участь у їх розвитку, соціально-економічному і культурному оновленні. Це одна з актуальних соціально-педагогічних завдань нашого часу.